В школі я завжди вважав, що вчитися – взагалі нецікаво.
Що все навчання – занудна робота. І думок про те, що навчання може бути в задоволення – взагалі не виникало. І не виникало таких думок досить довго – справді довго – всі роки формального навчання – тобто – до кінця університету. Тобто – лише по закінченню всіх освітніх закладів, зьявились перші відчуття, що чомусь вчитися може бути цікаво та приємно. Не дуже багато це говорить на користь сучасної системи освіти…
А вперше цікавість та задоволення від навчання з’явились, коли мене запросили займатися сальсою (латиноамериканський соціальний танок). Перш за все – мене купили – сказали, як там буде класно. Друге – мені сподобалось: музика, багато спілкування, тактильних відчуттів, класна атмосфера та нові рухи власним тілом, які можна робити. І – все – вже 5,5 років я в сальсі. І вчусь далі, опановую нові течії, плачу гроші, ніхто мене не примушує – тому що мені – цікаво і подобається. В школі такого предмету, де грала б музика, було б багато спілкування, в тому числі – тактильного, смішна, весела атмосфера – не було. Ось Вам і різниця. Можна мотати на вус шкільним вчителям.
Що далі? – Бізнес! Різноманітні бізнес-інструменти, їх взаємозвязок та вплив на реальні справи зацікавили мене починаючи із закінчення університету та до цих пір. І що ж було поштовхом? Києво-Могилянська бізнес-школа. Дорослі люди, що платили гроші, займалися після роботи, вирішували реальні проблеми – це було новим відкриттям для мене. Набір найрізномантніших методик, що допомагають в грі, що називається в бізнес – це було класно! Бізнес-школа дала справжній поштовх цьому, незважаючи на те, що моя спеціальність у ВУЗі- теж така сама – управління малим бізнесом. Але у ВУЗі нічого такого я не відчував. Ключові відмінності: велика кількість спілкування в групах (на відмінну від вертикалі “лектор-слухачі” у ВУЗі, викладачі – практики своєї справи, і, що головне, чіткий зв’язок між набутими знаннями та вміннями та ситуацією в твоїй справі, твоєму бізнесі. Тобто, знання були актуальними та потрібними в реальному житті. А що ж було такого в школі, що було потрібним та вживаним в реальному житті? Що??? Шкода, що так багато часу пішло на цю формальну освіту, яка, мало того, що не дала майже нічого потрібного, так ще й постійно відбивала інтерес до подальшого навчання та ставила клеймо “навчання – це нудно та нецікаво”.
Потім – надвзичайно цікава була власна пізнавальна робота перед відкриттям демократичної школи: до сотні профільних книжок, так чи інакше пов’язаних з майбутньою школою – опрацьованих, а не просто прочитаних, сотні статей, аудіокнижки, освітні відео та десяток-другий фільмів, зв’язаних зі школою, спілкування з людьми і так далі. Я гадаю, що за час підготовки до Діксі-школи було опрацьована не менше книжок та матеріалів, ніж за 5 років – студентами педагогічного ВУЗу. І все – в задоволення, в радість, “с упоением”. Чому? Тому що вирішувалась конкретна задача – відкриття нової альтернативної школи, і знань – не було. І вони тянулись з усіх усюд. Була ціль і шукались можливості її досягнення. Плюс – робота велась у власному темпі та по власній доріжці: все робилося так, як було зручно саме мені, а не за фіксованим розкладом.
А вже в Діксі-школі: цікавість до шахмат, до вивчення німецької, гри на губній гармошці, подальший інтерес до коучінгу, ораторської майстерності і т.д.. І це все притому, що в звичайній школі я точно знав: “навчання = нудно”
Безперечно, адаптавувати всі власні висновки стосовно процесу навчання в демократичній школі та інших освітніх проектах – теж не проста задача, але – вона точно того варта. Над цим і працюємо 
.
А що Вам цікаво вивчати? І чому?